Абсолютизація прав людини як загроза державності і добробуту суспільства. Ч. ІІІ. Права людини в міжнародних і національних актах та основні раціоналістичні засади їх реалізації

Кононенко, Ю. С., Джолос, С. В. (2023) Абсолютизація прав людини як загроза державності і добробуту суспільства. Ч. ІІІ. Права людини в міжнародних і національних актах та основні раціоналістичні засади їх реалізації. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету (78.Ч.1). с. 20-32.

Text + в репозитарій78_part-1.-20-32.pdf Download (440kB)

Резюме

Стаття присвячена зʼясуванню сутності та особливостей закріплення прав людини у міжнародних та національних актах, а також віднайденню основних раціоналістичних засад їх реалізації. Вказано на неефективність сучасної системи міжнародного захисту прав людини. Обґрунтовано думку про те, що відповідальність держави за порушення прав людини перед міжнародними органами принижує авторитет держави як найважливішого гаранта прав людини. Звернуто увагу на той факт, що саме поняття «порушення прав людини» є відверто політизованим та не враховує кримінальну злочинність (яка становить основну внутрішньодержавну загрозу людині), і, таким чином, не відображає реального стану захисту інтересів людини в державі. З’ясовано істинні цілі створення концепції прав людини. Вказано на той факт, що «захист прав людини і демократії» у певних випадках виступає приводом і «виправданням» для насильницького повалення влади, іноземної агресії і масового знищення людей. Обґрунтовано думку про те, що, в дійсності, права людини (особливо «позитивні») не можуть існувати без держави. Звернуто увагу на ту обставину, що абсолютизація природних прав людини та недооцінка ролі держави, фактично, повертає людей до стану природної дикості і середньовічного варварства. Вказано на конфлікт положень Основного Закону про визнання людини «найвищою соціальною цінністю» та конституційного обовʼязку захисту Вітчизни. Вказано на той факт, що між народне право, закріплюючи право націй на самовизначення та визнаючи нації, що борються за незалежність, субʼєктом міжнародного права, фактично, легалізує війну і масове знищення людей. Звернуто увагу на той факт, що, в дійсності, не буває абсолютних прав людини, внаслідок чого абсолютизація останніх видається нонсенсом. Вказано на шкідливість абсолютизації політичних прав людини, зокрема «природного права на повстання» та ідеї «народного суверенітету», а також розкрито їх суперечність дійсності та історичним закономірностям виникнення і функціонування держави і права. Обґрунтовано думку про те, що права людини не є і не повинні бути самоціллю, заради якої слід послаблювати державну владу, адже саме сильна ефективна держава, в дійсності, й є основним гарантом миру, порядку, безпеки, добробуту і цивілізації та реального забезпечення найважливіших прав людини (з урахуванням адекватного розуміння їхньої сутності, обсягу і змісту). Окреслено ос новні засади забезпечення державою належної реалізації особистих, політичних, соціально-економічних і культурних прав людини і громадянина тощо.

Actions (login required)

Перегляд елементу